Побеждающий наследует все,
и буду ему Богом, и он будет Мне сыном.
Боязливых же и неверных, и скверных и убийц,
и любодеев и чародеев, и идолослужителей и
всех лжецов участь в озере, горящем огнем и серою.
Это смерть вторая. Откр.21:7,8
Мне стыдно за свои пути,
Мне стыдно за свои скитания.
За все пороки и грехи,
И за потерю упования.
И что в делах моих порой,
Сомнения с ропотом встречались,
И утомительной борьбой
Все годы прошлые кончались.
Но всё же труд Господь творил,
В Своём завете был Он верен.
Мой дух в путях своих блудил,
А Он простил мне все потери.
Вернул мне чистые одежды,
Услышал слезную мольбу,
И в сердце вера и надежда
Как стражи встали на краю.
А посреди, главой — в почете,
На троне сердца моего,
Воскресшая любовь Господня
И распятое «всё моё».
Вот так пройти теперь ни шагу
Ни влево, вправо не свернуть,
Христу во всём воздать лишь славу,
Достоин только Ты, Иисус.
Не для себя светить, сгорая.
А людям свет, тепло дарить,
Чтобы каждый, кто ещё не знает
Мог сердце Богу посвятить.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
